Приблизно на такій відстані від Чернігова та столиці знаходиться славне місто Козелець. Годину подорожі на автобусі або маршрутці і ви отримуєте можливість споглядати це древнє, безперечно дуже цікаве місто. Чому власне Козелець? Є дві версії – від лісу в околиці «козелеса» де водилося багато диких кіз, та від жовтих квіт козельців, яких було дуже багато у навколишніх полях. Перша версія мабудь більш достоменна, так як на старовинному гербі міста красується « срібний козел з золотими ратицями та золотим хрестом на спині в червоному полі».
Собор Різдва Богородиці.
Перше що помічаєш наближаючись до міста, це дзвіниця храму Різдва Богородиці. Висота її 50 метрів і вона одна із найвищих в Україні. Як стверджують місцеві мешканці в ясну погоду з неї можна побачити як Чернігів так і Київ. Велична споруда самого храму знаходиться в центрі міста. Ця дивовижна будівля, яка могла б прикрасити будь яку з європейських столиць, була споруджена на кошти жінки, яка так вирішила віддячити Богу, за те, що дав таку долю її синам Олексію та Кирилу. Прізвище цієї родини відоме всім як Розумовські.
 Після повернення з Петербургу Наталії Розуміхи, де вона деякий час була при дворі статс-дамою, до рідних Лемешей, вирішила вона звести в Козельці храм чудової архітектури. Я не зовсім не зневажаю дивовижний проект архітектора. Але й вплив самої фундаторки на архітектуру храму явно простежується, зокрема в формі бань. Це храм в стилі бароко петербурзької школи. Але у храма, побудованого російським архітектором Квасовим, простежуються українські деталі. Дев’ятикамерний храм в основі якого покладений рівногілковий грецький хрест. Міжгілкові приміщення мають однакову висоту зі стінами «хреста». Це підсилює велич будівлі. Часто в літературі проєкт храму приписується архітектору Григоровичу-Барському. Але ймовірно, пані Розумовська побажала, щоб були використані лише особливості притаманні київським церквам Григоровича-Барського. Храм працюючий, діє в суботу, неділю та по святам. Мені пощастило. Молодий священник Михайло, який до речі навчався в Санкт-Петербурзьській духовній семинарії, любязно надав мені свої послуги в ознайомленні з цією монументальною спорудою. Власне храм розділений на нижню та верхню частину. Внизу знаходяться рідкісні святині, серед яких Іверська ікона Божої Матері та ікона Адріана і Наталії з мощами. В одній із келій знаходится мурований саркофаг з похованням Наталії Розумихи. Власне цокольний поверх і призначався для родинної усипальні, але тут було поховано лише її. В верній частині храму знаходиться іконостас. Він настільки вражає, що слова тут марні – це треба бачити. Існує версія що не іконостас був виготовлений для церкви, а саме храм був збудований «під» іконостас. Вважалося, що він був зроблений в Санкт-Петербурзі, ймовірно за участю Растреллі. Є грунтовне припущення про його італійське походження, так як деякі із фігур явно «католицькі». Достоменно відомо що над іконами попрацювали і місцеві майстри - Іван Чайковський , бригада на чолі з Стеценком. Напевне це чудо творилося перманентно, поступово, різними майстрами. Під час другої Світової війни, споруда та іконостас постраждали. Останній реставрувався довгий час а деякі ікони і нині зберігаються в Чернігівському національному музеї. Зараз реставрація продовжується. Козелецький собор Різдва Богородиці є останньою спорудою в історії українського барокко, бо вже на ті часи наступала пора класицизму. Біля храму встановленно пам’ятний монумент який сповіщає про те, що на цьому місці вседобово відспівували тіло небіжчика Т.Г.Шевченко, труну з яким везли з Санкт-Петербургу до місця поховання.
Полкова канцелярія.
Споруда, чимось схожа на чернігівський будинок полковника Лизогуба але значно більша, збудована в стилі класичного українського барокко і знаходиться зовсім недалеко від Собору Різдва Богородиці. Власне вони і будувалися в один час. Архітектори Андрій Квасов та Іван Григорович-Барський – досить відомі та успішні архітектори того часу. А замовником виступав київський полковник Юхим Дараган, (з цим призвіщем ми ще зустрінемся), для роміщення канцелярії Київського полку. На сьогодення ця пам’ятка має досить пристойний вигляд, а от «аура» її послужного списку справляє гнітюче враження... Такий собі форпост держави як «аппарату насилля». Після скасування полкового устрою на Україні, тут розташувався Козелецький магістрат, потім Козелецьке повітове земство. В предвоєнні радянські часи – НКВД і в’язниця, при окупації - гестапо. Зараз все пристойно - в реставрованому будинку працює дитяча бібліотека.
Вознесенська церква.
Розміщена на центральній площі міста за 150 кроків від Собора Різдва Богородиці, і власне як церква не використовується. В цьому храмі зараз музей ткацтва. На час мого відвідування була зачиненою, і я маю підозру що це її звичайний стан. Споруджена церква в 1866-1874рр. Дуже цікава тим, що переплелися у її виконанні декілька стилів - класичний та український. Церква має чотири бічні верхи, які своєю прямокутністю в плані і відокремленістю схожі на оборонні вежі, вікна першого ярусу видовжені заокруглені зверху нагадують бійниці. Інтер’єрне рішення просторове, але бічні бані всередині не розкриті. Іконостасу тут немає. Більша частина кам’яних храмів того часу будувалася в псевдоросійському стилі, на що було спеціальне царське роспорядження. Вознесенська церква зводилася місцевими майстрами якими використовувалися місцеві мотиви української архітектури. Це дозволяє говорити про унікальність Козелецької Вознесенської церкви. Поблизу церкви розміщено стенд «Нація і держава» з націоналістичними газетами. Не Бог зна що, але окрім листівок «Свободи», та великого плакату з Миколою Рудьковським на будинку кінотеатру, інших агіток я не бачив. Це дає підгрунтя для роздумів щодо політичних вподобань козельчан та дієвості представників ціх партій в місті.
Маєток Дараганів або РУЇНА.
Так як майже всі пам’ятки старовини в Козельці так або інакше пов’язані з прізвищем Розумовських, то і ця старожитність не стала винятком. Садиба Дараганів була збудована в другій половині 18 сторіччя, недалеко від Козельця в селі Покорщина. Належала Варварі Розумовській, сестрі Олексія та Кирила. Називалась, звичайно, по прізвищу чоловіка Варвари – козелецького полковника Юрія Дарагана. Зараз це територія міста. Дістатися туди можливо або місцевою маршруткою, або пішки. При другому варіанті мандрів ви матимете змогу помилуватися новенькими табличками на парканах – «вул. сім’ї Розумовських». Де інде в іншій частині міста я більше такої розкоші не зустрічав. На сайті «Чернігів стародавній» читаємо:
«Головна будівля садиби – це невеличкий одноповерховий затишний будиночок, споруджений у другій половині ХУІІІ століття. Ліворуч від центрального входу зберігся прикрашений дивовижним різьбленням каретний дерев’яний сарай. Поряд з колишнім панським будинком стоїть двоповерхова кам’яниця – одна з небагатьох на Лівобережній Україні господарських споруд козацької старшини, що збереглась в первісному вигляді. Маленька і міцна споруда із заґратованими віконцями, з кованими дверима та віконницями зовні дуже схожа і на невеличку скриню – старовинну родову скарбницю, яка приховує в собі героїчні сторінки багатовікової історії Козельця.
Сергій Черняков»
Красиво написано. Але якщо ви захочете залишити приемні спогади про Козелець та його історичні пам’ятки, то ні в якому разі не їздіть або не ходіть в Покорщину. Це видовище не для туристів зі слабкими нервами... В центрі міста церкви перебувають в чудовому стані і своєчасно ремонтуються церковною громадою. Те що лишилось від садиби Дараганів і знаходиться під опікою держави, виглядає жахливо. «Невеличкий одноповерховий затишний будиночок» вщент розбитий, обдертий, загажений і є помешканням приблудних псів та місцевих випивох. «Прикрашений дивовижним різбленням каретний дерев’яний сарай» має жалюгідний, занедбаний вигляд і нинішню зиму мабудь не переживе - завалиться. «Двоповерхова кам’яниця – одна з небагатьох на Лівобережній Україні господарських споруд козацької старшини, що збереглась в первісному вигляді» ще тримає оборону, але вже без вікон, брами, залізних ставень і «по вуха» в помиях та смітті... Як на мене, то ці об’єкти українскої козацької старожитності реставрації, на жаль, вже не підлягають. Серед руїн стоїть дерев’яний хрест, встановлений колись ще при проведенні агітаційної предвиборчої кампанії нині діючого президента, як символ віри в відродження. Було багато помпезних промов та обіцянок про «збереження» та «відродження». Але здається мені що це, нажаль, могильний хрест для садиби Дараганів в Покорщині...
Ігор Тютькало
Чернігів - Козелець
| 
